«Шустрий» першим поїде на евакуацію, без вагань заступить на позицію, коли нікому, під обстрілами повезе останню каністру води побратиму.

Його професію часто називають «підвальною», адже Олександр – зв'язківець. Проте, за весь час в зоні ведення активних бойових дій, цей непосидючий прикордонник в укриттях практично не бував.

Фронтова історія «Шустрого» почалася з курйозів. Олександр згадує як приїхав до прифронтового міста налагоджувати зв'язок, а за кілька годин опинився в Бахмуті.

«Тоді потрібен був фахівець мого напрямку. Мені сказали, що поїдемо перевірити зв'язок. Думав якесь поселення, а мене завезли в Бахмут. Мало того, почався обстріл і мене там залишили. Так я провів свої перші 5 днів у Бахмуті з незнайомими мені українськими захисниками, які швидко стали побратимами, бо навіть рушником зі мною одним ділилися», - пояснює «Шустрий».

Про перші враження від міста Олександр згадує з притаманною йому посмішкою. Каже, було пізнавально і «гаряче» водночас. Далекий від військової служби будівельник-висотник вперше на власні очі побачив наслідки роботи ворожої авіації: влучання було за кілька кілометрів від укриття військових, а з вуха побратима від вибуху пішла кров. Тоді Бахмут вітав новоспеченого прикордонника алеєю троянд, а за тиждень перебування – від неї не залишилося й сліду. Військові облаштували собі житло в одному з місцевих підвалів. «Шустрий» запевняє, що там вони були підготовлені.

«В нас був підвал у підвалі. Видно було, що люди щось передбачали і готувалися до такого давно. Хлопці, котрі знялися з цього місця, залишили нам трохи продуктів і води. З останньою, до речі, була велика проблема. Ми заїхали туди навесні і снігу практично не було, щоб його топити, а забезпечити водою не завжди могли, враховуючи обстановку», - згадує зв'язківець.

В Бахмуті «Шустрий» освоївся швидко. Каже, допоміг застосунок для планшету. В онлайн картах він орієнтувався добре, тому часто залучався до евакуацій. Їхав як провідник, а доводилося витягувати поранених і загиблих з поля бою під шквальним вогнем. Тоді зв'язок відходив на задній план, треба було забрати побратима.

«Так, не медик, але там все схоплюєш на льоту. Бувало, що доводилося одразу бинтувати і тягти до машини. Зверху вогонь, ти впав, повзеш і пораненого або вбитого за собою тягнеш, ще й відстрілюєшся у відповідь. Намагалися забирати всіх, тіла теж, бо це ж наші хлопці, наші товариші. Як би важко не було – тягли, в надії, що з тобою так би теж вчинили», - пояснює прикордонник.

В укритті «Шустрий» знаходився вкрай рідко. Каже, лінії зв'язку постійно страждали від обстрілів. То кабель десь перебило, то техніку прильотом знищило. Брав все необхідне, надійного побратима в якості водія і їхав, бо без зв'язку в зоні ведення активних бойових дій не вижити.

«Кажуть зв'язківці – підвальні. Не пам'ятаю щоб я у підвалі довго сидів. Виїжджали і зв'язок відновлювати, і хлопців забирати з позицій. Коли доводилося кудись їхати, я не брав нікого крім Богдана Степановича. Це мій друг і побратим. Він універсальний боєць – водій, який одночасно і технік, і механік, і стрілок, і все в купу. В нас було цілковите розуміння і взаємовиручка, я йому за дві вулиці під обстрілами на собі каністри води тягав», - додає з посмішкою Олександр.

По місту військові пересувалися без броні. З транспортом було скрутно, бо його постійно нищили удари ворожої артилерії та мінометів. Доводилося швидко ремонтувати своїми силами і з підручних засобів все, що знаходили в закинутих гаражах чи просто на вулицях. Це було не просто, адже весь час з неба за військовими спостерігала «ворожа пташка». За словами Олександра, окупанти дуже добре оснащені БпЛА, їх дрони не залишали в спокої українських захисників ні вдень, ні вночі.

«Вони бачили і чули все, були там давно, знали всі ходи-виходи, як пролізти, звідки напасти. Коптери їм в цьому дуже допомагали. Один не відлітав зі спостережного пункту, поки його не міняв інший», - пояснює прикордонник.

Не оминула «Шустрого» і стрілкова практика на позиціях та участь у вуличних боях. Каже, на позиції заступав неодноразово, бо було нікому, а хлопців потрібно було міняти. Крайній вихід міг стати для групи останнім. Зараз про нього військовий згадує з посмішкою, а коли зрозумів, що вночі переплутав позицію і стояв на локації окупантів, було не до сміху.

«Ми мінялися потемки. До позиції йшли пішки, планшет ховали, бо вночі він світиться, як новорічна ялинка. По звичайній карті дісталися, зайняли спостережний пункт. Зранку отримали команду зніматися. По дорозі назад зустріли своїх побратимів. А вони на нас, як на привидів дивляться, кажуть: «Ви на ворожій позиції були». Як нас там не помітили і як свої ж по нас вогонь не відкрили досі не знаю», - розповідає військовий.

За рік служби Донецький прикордонний загін став для Олександра другим домом. Після перемоги «Шустрий» від побратимів «ні ногою». Каже, в армії – сподобалося, бо все чітко і ясно, слід лише сумлінно виконувати свою роботу.

Військовий не так давно повернувся із зони ведення активних бойових дій, а вже знову рветься на фронт. Стверджує: «Час міняти побратимів, бо вони там засиділися. А всі повинні мати час, щоб відновитися і перепочити».